Візуальні розповіді в музейних експозиціях: принципи створення

Метою даного дослідження було визначення принципів, що лежать в основі формування візуальних наративів у музейних експозиціях. Це було досягнуто за допомогою якісного порівняльного та інтерпретативного аналізу наукових, фахових та музейних матеріалів, що знаходяться у відкритому доступі. Емпіричний матеріал було зібрано у чотирьох музеях Албанії: Національному історичному музеї Албанії, «Бунк’Арт», «Будинку листя»/Музеї таємного спостереження та Національному музеї фотографії імені Марубі. Дослідження показало, що візуальні наративи формуються не завдяки індивідуальній виразності експонатів, а завдяки скоординованій взаємодії об’єктного матеріалу, простору, маршруту, світла, кольору, графіки, пояснювального тексту, атрибуції, архівних матеріалів та способів сприйняття відвідувачів. Були визначені основні компоненти візуальних наративів у виставках: експонати, маршрути, просторова композиція, освітлення та колірне оформлення, графічний дизайн, пояснювальні тексти, навігація, фотографії, архівні матеріали, мультимедіа, архітектурне середовище та інтерпретаційні контексти. На прикладі албанських музеїв було визначено чотири моделі візуального сторітелінгу: національно-історичну, просторово-меморіальну, документально-свідчену та фотографічну. Перша модель базувалася на хронології та історичних артефактах, а також на концепції культурної спадкоємності. Друга модель базувалася на архітектурному середовищі, маршруті та емоційному впливі закритих просторів. Третя модель ґрунтувалася на документах, об’єктах технічного спостереження, архівних матеріалах та пояснювальному контексті. Четверта модель базувалася на візуальних серіях, атрибуції зображень та відображенні соціальної пам’яті. Таким чином, було визначено принципи формування візуальної нарації: тематична цілісність, просторова послідовність, візуальна ієрархія, культурна контекстуалізація, відповідність форми та змісту, емоційне залучення, документальна достовірність та взаємодія між об’єктним, текстовим та візуально-просторовим рівнями експозиції. Практичне значення цих висновків полягає у потенційному застосуванні запропонованих моделей та принципів в аналізі, проектуванні та оцінці музейних виставок