Віртуальні виставкові формати в популяризації образотворчого мистецтва України

Метою дослідження було проаналізувати еволюцію форм репрезентації українського образотворчого мистецтва в умовах інтеграції цифрових платформ та імерсивних технологій у музейну практику. У роботі було зроблено акцент на виявленні того, як VR, AR, WebXR, мультимедійні інтерфейси та 3D-реконструкції переформатовували комунікативні контури мистецького простору, впливали на когнітивно-емоційний досвід користувача та генерували нові моделі взаємодії аудиторії з художніми артефактами. Методологія дослідження базувалася на синтезі культурологічного, компаративного, структурно-функціонального та історико-логічного підходів, що дозволило реконструювати мультиплексні зв’язки між технологічними інноваціями, естетичними трансформаціями та етичними імперативами в процесі віртуалізації виставкових практик. Такий методологічний фокус дав змогу простежити, як цифрові середовища формують когнітивні й сенсорні моделі сприйняття художнього твору, а також як вони трансформують традиційні схеми інтерпретації та естетичної оцінки. У дослідженні було проаналізовано такі українські проєкти: віртуальний тур «Шедеври NAMU» Національного художнього музею України, 3D-реконструкція виставки «Кола Сільваші», VR-проєкт «Війна впритул», а також експозиція «Український портрет XVII-XX століть» на платформі eMuseum.online. Також, було деталізовано функції AR/VR-платформ у формуванні інтерактивного, адаптивного досвіду користувача, виявлено особливості емоційно-когнітивної взаємодії з віртуальним середовищем, а також систематизовано правові та етичні виклики, що виникають у контексті оцифрування мистецьких об’єктів. Аналітичне осмислення сучасних віртуальних експозицій засвідчило, що цифрові технології стали не лише репрезентативним інструментом, а й каталізатором інклюзивності, демократизації доступу та забезпечення збереження культурної пам’яті. Віртуальні виставки набули статусу автономних, самодостатніх культурних екосистем, що доповнили фізичну музейну інфраструктуру та забезпечили безперервний доступ до контенту незалежно від географічних, часових і соціально-економічних обмежень. Розвиток цих форматів став важливим для генерації нових стратегій музейної комунікації, сприяв міжнародній репрезентації українського мистецтва та створив базис для вдосконалення етичних, технологічних і методологічних стандартів цифрової культурної спадщини