Творчі концепції студентських українських проєктів у вимірі інтернет-культури видовищно театралізованих заходів

Метою статті було дослідження творчих концепцій студентських українських проєктів видовищно-театралізованих заходів у вимірі інтернет-культури. Методологія дослідження полягала у використанні описового, семіотичного та практичного підходів. Аналіз сучасних тенденцій взаємодії класичного театру з цифровими медіа та онлайн-платформами дозволило по-новому трактувати сценічне концептуальне середовище та виокремити корисні режисерські засоби художньої виразності. Нові шляхи практичного втілення сучасних студентських проєктів сприяли появі низки нових режисерських інструментів, методів організації художнього матеріалу, репетиційного процесу та механізмів втілення проєктів. Це дозволило підняти сценічне мистецтво на новий рівень розвитку культури. Було досліджено творчі експерименти молодих студентських колективів, оволодіння різноманітних сценічних виконавських технік, інтеграції нових технологій та розкриття творчого збереження національної ідентичності. Результати показали, що поєднання класичних театральних принципів із цифровими медіа сприяло підвищенню динамічності сценічної дії, режисерської ідейної спрямованості та ідейного бачення, активізації глядацького сприйняття та розширенню меж театрального простору в сучасному культурному світі. Творчі експерименти молодих студентських колективів продемонстрували впевнений рівень оволодіння різноманітними сценічними виконавськими техніками, інтеграцію мультимедійних засобів і цифрових форматів, прагнення до збереження та переосмислення національної культурної ідентичності в умовах глобалізації. Наведено приклади сучасних творчих проєктів видовищно театралізованих заходів та театрального мистецтва провідних українських режисерів, а також здійснено порівняння експериментальних концепцій з практиками digital theatre в Європі. Було проаналізовано перформенс «Кохання і соціальні мережі?», що акцентувало увагу на трансформації людських почуттів у цифровому середовищі та втраті безпосередньої емоційної комунікації, а також відеомоновиставу-сповідь «Біженка», у якій через особисту історію героя було осмислено шлях від довоєнної реальності до усвідомлення трагедії війни та ідеї незламності українського народу. Також, було проаналізовано фантасмагоричну казку «Скарб Веселого Роджера», особливістю якої стала динамічна дія, активна взаємодія з глядачем і використання експериментальних світлових ефектів як складової режисерської мови. Це дозволило окреслити перспективи подальшого розвитку сценічного мистецтва, окремих форм театрального мистецтва та визначити цифровізацію як важливий чинник сучасного культурного процесу