Ознаки культурного націоналізму в музейн-галерейній діяльності деколонізованих країн Азії
Анотація
Метою даної статті є визначення проблематики та шляхів формування національно-культурної ідентичності в постколоніальних країнах Азії крізь призму їхньої музейно-галерейної діяльності. Методи дослідження. В основу дослідження покладено теорію постколоніалізму, застосовано художньо-стилістичний, іконографічний, біографічний та порівняльно-історичний методи. Наукова новизна полягає в тому, що вперше, на тлі трьох азійських країн (Тайвань, Сінгапур, Філіппіни), досліджено розробку стратегії постколоніальної культурної політики після здобуття незалежності, та відповідне функціонування музеїв, галерей, інших видів організацій мистецького спрямування. Висновки. В результаті порівняльного аналізу було виявлено, що вищезазначені держави мають спільну проблему первинної мультикультурності суспільств, яка разом з досвідом колоніальної залежності призвела до гібридизації культури. Музеї та галереї означених країн перебувають у тісній взаємодії з державою та є міждисциплінарними центрами знань. Мистецтво корінного населення є пріоритетним з точки зору вивчення та експонування, але і мистецтво екс-колонізаторів повністю не зникло з виставкових залів. Кожна з країн вибудовує свій особливий тип відносин у сфері культури з колишнім окупантом. Дослідження є корисним практичним напрацюванням для мистецтвознавців, особливо музейників, культурних менеджерів, а також для державних службовців у сфері культури, істориків, політологів
Ключові слова
ЦИТУВАТИ
Скопіювати бібліографічний описВикористані джерела
Показати всі джерела[1] Said, E. (2007). Culture and imperialism. New York: A Division of Random House, Inc.
[2] Anderson, B. (2006). Imagined communities reflections on the origin and spread of nationalism. New York: Verso.
[3] Barnard, F. (2003). Herder on nationality, humanity and history. Montreal: McGill-Queen‘s University Press.
[4] Chang, Y.-T. (2006). Cultural policies and museum development in Taiwan. Museum International, 58(4), 64-68. doi: 10.1111/j.1468-0033.2006.00584.x.
[5] Duncan, C. (1990). Art museums and the ritual of citizenship. Poetics and politics of representation. Smithsonian Institution Press.
[6] Dziedzic, S. (2020). Singapore‘s quarrel over colonialism. TheInterpreter.
[7] Gellner, E. (2006). Nations and nationalism. Blackwell Publishing Ltd. (Оriginal work published 1983).
[8] Guillermo, A.G. (b.d.). The history and current situation of modern art in the Philippines.
[9] Hallman, T. (b.d.). Pioneers of Philippine art: Luna, Amorsolo, Zóbel.
[10] Hobsbawm, E., & Ranger, T. (1983). The invention of tradition. Cambridge University Press. doi: 10.1017/CBO9781107295636.
[11] Hroch, M. (2000). Social preconditions of national revival in Europe: A comparative analysis of the social composition of patriotic groups among the smaller European Nations. Columbia University Press. (Оriginal work published 1985).
[12] Javellana, R.B. (2020). The Philippine colonial tradition of sacred art. Art History and Conservation Publication Series of National Museum of the Philippines.
[13] Mateo, F.V. (2016). Challenging Filipino colonial mentality with Philippine art (Publication No. 196). (Thesis submitted for the degree of Master of Arts in International Studies, University of San Francisco). Gleeson Library.
[14] McIntyre, S. (2012). Imagining Taiwan: The making and the museological representation of art in Taiwan's quest for identity (1987-2010). (Thesis submitted for the degree of Doctor of Philosophy, Research School of Arts and Humanities Australian National University). The Library of Australian National University.
[15] McIntyre, S. (2015). The art of diplomacy: The role of exhibitions in the development of Taiwan-China relations. Journal of Curatorial Studies, 4(1), 57-77.
[16] Raja, A. (2017). Empire strikes back: Artist and empire: (En)countering colonial Legacies. Arts Equator.
[17] Smith, A. (1991). National Identity. Penguin.
[18] Yeo, A. & Kong Chian, L. (b.d.). Singapore art, Nanyang style. BiblioAsia.