Неоріманівський аналіз у системі теоретичних поглядів Річарда Кона
Анотація
Мета статті — висвітлити основні засади неоріманівського методу аналізу звукового матеріалу в системі теоретичних поглядів північноамериканського музиколога Річарда Кона. Методологічну основу роботи утворює метод структурного аналізу та спеціальний неоріманівський метод аналізу звуковисотних структур, що полягає у комплексі аналітичних процедур, спрямованих на виявлення і графічне виділення тризвукових трансформацій та проєкцію гармонічних об’єктів на гексатонову систему співциклів із описом співвідношень між ними. Наукова новизна статті полягає у залученні до української музикології методів аналізу звуковисотних структур, запропонованих північноамериканським теоретиком Р. Коном, презентації головних праць і теоретичних новацій дослідника. Висновки. Неоріманівська теорія аналізу терцієвих звуковисотних структур є однією з провідних сучасних концепцій, розроблених північноамериканською музикологією, що базується на неопозитивістському підході. В основі теорії лежить ідея трансформації звукового об’єкту (тризвуку), яка була закладеною у роботах німецького теоретика Гуго Рімана. Ця ідея отримала продовження в дослідженнях перших неоріманців — Д. Льюїна і Б. Гаєра — насамперед у вигляді трьох тризвукових трансформацій, означених як неоріманівські операції (NRO). Неоріманівський підхід пропонує розуміння тризвуку як структурної одиниці, демонструючи доцільність його використання як у творах із пізньоромантичною гармонією, так і поза контекстом тональної музики, де тризвук вичерпує свій потенціал як елемент функціональної гармонії. Розгляд окремих позицій неоріманівського методу в роботах Р. Кона (серед них економне голосоведіння, гексатонова система, складні трансформації), дозволив побачити технологічні можливості методу, що сприяють розумінню взаємозв’язків тризвуків без орієнтування на тонально-функціональний зв’язок акордів та центральний елемент звуковисотної системи
Ключові слова
ЦИТУВАТИ
Скопіювати бібліографічний описВикористані джерела
Показати всі джерела[1] Argentino, J. (2018). Schoenberg and Liszt: Hexatonic Collections across the Great Tonal Divide. Music Analysis, 37(2), 184-202. doi: 10.1111/musa.12093,
[2] Chung, A.J. (2012). Lewinian transformations, transformations of transformations, musical hermeneutics. Middletown, Connecticut: Wesleyan University.
[3] Cohn, R. (1996). Maximally smooth cycles, hexatonic systems, and the analysis of late-romantic triadic progressions. Music Analysis, 15, 9-40.
[4] Cohn, R. (1997). Neo-riemannian operations, parsimonious trichords, and their - tonnetz representations. Journal of Music Theory, 41(1), 1-66.
[5] Cohn, R. (1998). Introduction to neo-iemannian theory: A survey and a historical perspective. Journal of Music Theory, 42(2), 167-180.
[6] Cohn, R. (2012). Audacious Euphony: Chromaticism and the Triad‘s second nature. Oxford: Oxford University Press.
[7] Forte, A. (1973). The structure of atonal music. New Haven, Connecticut: Yale University Press.
[8] Lehman, F. (2018). Hollywood harmony. Musical wonder and the sound of cinema. Oxford: Oxford University Press.
[9] Morris, R.D. (1998). Voice-leading spaces. Music Theory Spectrum, 20(2), 175-208. doi: 10.2307/746047.
[10] Siciliano, M. (2005). Toggling cycles, hexatonic systems, and some analysis of early atonal music. Music Theory Spectrum, 27(2), 221-247. doi: 10.1525/mts.2005.27.2.221.
[11] Straus, J.N. (2016). Introduction to post-tonal theory. New York: W. W. Norton & Company.