Камерний хор як творчий організм (на прикладі дрогобицької "Легенди")

Мета статті – розкрити особливості творчої діяльності муніципального камерного хору «Легенда» під орудою Наталії Самокішин. Методологія дослідження. Методологічну основу статті становлять загальнонаукові теоретичні методи систематизації та узагальнення для відтворення прикмет репетиційної та концертної практики камерного хору «Легенда». Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше схарактеризовано період діяльності хору (2013‒2023) під керуванням Н. Самокішин, виокремлено головні методичні принципи її роботи, репертуарні пріоритети, ключові моменти у діяльності «Легенди». Висновки. Хорове виконавство на сучасному етапі розвивається відповідно до соціокультурних обставин і запитів слухацької аудиторії. Воно має схильність до «камернізації» хорового мистецтва, появи малих складів хорових колективів. Це продиктовано як економічними проблемами, так і бажанням мінімальними засобами забезпечити виконання музичних опусів. Українське хорове мистецтво, презентоване на сучасному етапі здебільшого камерними хоровими колективами, – яскраве явище національної культури, якому притаманне «соборне» начало з функцією колективної свідомості. На прикладі діяльності муніципального камерного хору «Легенда» (м. Дрогобич) розкриваються засади творчої практики колективу, що поєднує традиції та новації у пошуку виконавських прийомів, репертуарної палітри, інтерпретаційних версій, сценічного «образу». Колектив успішно демонструє, що з усіх напрямків сучасної звукотворчості саме хорова музика вирізняється значущим смисловим навантаженням, є вельми важливою для художньої трансляції актуалізованих у сьогоденні тем і музичних технологій