"Модель-опера" ХХ століття в китайській музичній культурі
Анотація
Стаття присвячена проблемі вивчення умов розвитку музичної культури Китаю, зокрема створенню моделі опери ХХ століття, як наслідку синтезу мистецтв «Схід-Захід». Метою цієї статті є спроба визначити складові моделі опери та зазначити передумови її створення. Методологічною основою стали герменевтично-компаративний метод, що дозволяє вивчати модель китайської опери відповідно до умов історичного розвитку музичної культури, а також загально-наукові методи аналітичного та історично-описового змісту, що формували у тому числі методологічні засади прийнятих до дослідження мистецтвознавчої та культурологічної галузі для пізнання закономірностей та узагальнень відповідно до визначення популярності моделі опери ХХ ст. у китайській культурі. Наукова новизна полягає у універсалізації підходів до синтезу мистецтві у контексті «Схід-Захід» та вивченні особливостей побутування вокально-сценічного мистецтва Китаю як складової політичної програми розвитку країни, як носія ідеології. Висновки. Визначено, що виконавська традиція та функціонування вокально-сценічного мистецтва у Китаї має синтетичний характер, який оформився у ХІХ ст., але активності дістався у ХХ ст. Поняття моделі опери увійшло у обіг як зразкова складова вокально-сценічного мистецтва, що відбивала політичні погляди, а також була носієм ідеології країни. Створення низки опер за одним зразком не стало обмеженням розвитку китайської музичної культури, а навпаки створило умови для формування повністю індивідуального, унікального національного жанру, який втілився у різновиді опери-моделі з її численні експериментами, але водночас окремі її ініціативи були дистильовані й навіть канонізовані до семантичних одиниць, виконавських практик і норм музичної структури
Ключові слова
ЦИТУВАТИ
Скопіювати бібліографічний описВикористані джерела
Показати всі джерела[1] Bu, L. (2004). The development of piano music in China in the new and recent history periods. Bulletin of the Sinkhay Conservatory, 4, 78-87.
[2] Byan, M. (1996). The formation and development of the piano culture of China. Beijing: Hua Le.
[3] Van, A. (2004). Study of Chinese piano works in the context of the harmony of the new era. Wuhan: University of Sinan.
[4] Van, Y. (2000). Approaching the traditions of folk culture (on changing the style of musical creativity of Jiang Wennie. Bulletin of the Chinese Central Conservatory, 9, 175-188.
[6] Lyuy, T. (1958). On some issues of musical theory and criticism. Chinese composers and musicologists. Beijing: Culture and Art.
[7] Fan, B. (2015). The style aspects of the adaptation of the national instrumental tradition in the music of modern Chinese composers. Bulletin of the National Academy of Culture and Arts Managers, 1, 117-122.
[8] Chen, S. (2001). The Chinese musical art and its signicance for national culture. Studying of Music, 4, 21-25.
[9] Besseler, H. (1978). Essays on music aesthetics and music history. Leipzig: ReclamVerlag.