Кафедри камерного ансамблю та концертмейстерства в площині історико-культурних процесів, фахових перетинів і репертуарної політики

Мета статті – на підставі ретроспективного огляду становлення мистецтва спільного виконавства та створення кафедр камерного ансамблю і концертмейстерства, систематизації тезаурусу дефініцій, які застосовують у визначенні фаху музикантів цих напрямів, вивчення та аналізу навчальних програм кафедр камерного ансамблю і концертмейстерства музичних закладів вищої освіти України1 зроблена спроба чітко окреслити професійні орієнтири репертуарної політики кожної кафедри. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів: аналітичного – для аналізу історичного коріння формування мистецтва спільного виконавства, появи таких напрямів спеціалізації, як «артист камерного ансамблю» і «піаніст-концертмейстер», впровадження диференційованого навчання цим різновидам виконавської практики у музичних закладах вищої освіти, характеристики синонімічного словника цих дефініцій; компаративного – для зіставлення окремих параметрів навчання на цих кафедрах, окреслення спільних і відмінних рис; аксіологічного – для розуміння важливості обох професій та визначення ціннісних орієнтирів у репертуарній політиці крізь призму традицій виховання та цільового призначення музикантів цих напрямів. Наукова новизна. Вперше в історії українського музикознавства здійснено спробу розширити уявлення про історичне коріння створення кафедр камерного ансамблю і концертмейстерства на підставі аналізу становлення мистецтва спільного виконавства; чітко окреслити напрям репертуарної політики кожної кафедри через визначення їх професійних орієнтирів. Висновки. Аналіз історичного коріння мистецтва спільного виконавства, традицій формування кафедр камерного ансамблю і концертмейстерства, грамотного тлумачення словника дефініцій, які застосовують у визначенні фаху музикантів цих напрямів, постають важливими компонентами чіткого розуміння функціонування цих підрозділів навчання піаністів, сприяючи логічній диференціації їх виконавського репертуару. Це дозволяє актуалізувати питання формування в піаністів спеціальних компетенцій у контексті кожного різновиду їх музично-педагогічної та виконавської підготовки