Сценічний дизайн як інструмент режисерського рішення
Анотація
Мета статті – виявити особливості сценічного дизайну як інструменту репрезентації режисерського бачення п’єси в історичній ретроспективі і на сучасному етапі. Методологія дослідження. Застосовано системний метод (для дослідження сценографічного дизайну як цілісної та розвиненої системи); функціонально-типологічний метод (для з’ясування функцій сценічного дизайну в контексті специфіки дизайнерської і режисерсько-постановочної діяльності); історико-культурологічний метод (для розгляду означеного питання в процесі розвитку сценічного дизайну) та ін. Наукова новизна. Досліджено сценічний дизайн як унікальний інструмент репрезентації режисерського бачення постановки; проаналізовано особливості концептуальної та матеріальної послідовності процесу створення візуального образу вистави (за Д. Пейном); виявлено вплив діяльності руху New Stagecraft на становлення сучасної концепції сценічного дизайну; розглянуто специфіку сценічного дизайну в традиційному та нетрадиційному просторі. Висновки. Протягом століть художнє вирішення сценічної постановки зазнавало багато різноманітних перетворень, відповідно до конкретного періоду історичного розвитку театрального мистецтва, детально відтворюючи середовище, мінімізуючись до практично вільного від декорацій та бутафорії простору сцени, репрезентуючи інноваційні технології та ін. На сучасному етапі театральне мистецтво загалом та режисерське зокрема, продовжує шлях пошуку нової постановочної форми. Під впливом активізації інтеграційних процесів, які технологічно та інформаційно поєднують різноманітні комунікаційні та інформаційні засоби, а також відповідно до розвитку специфічної культури створення і показу театральних вистав, вагомою частиною сценічного дизайну ХХІ ст. стали аудіовізуальні засоби – телебачення, кінематограф, відео та мультимедіа. Дослідження виявило, що в процесі історичного розвитку театру, фокус сценографа змістився з інтерпретації тексту на заданому сценічному просторі на деконструкцію знайденого простору в критичному контексті. Проте сценічний дизайн лишається могутньою виражальною силою творчості драматурга та режисера, посилюючи їх як візуальний відбиток, органічно інтегрований в сенсовий Всесвіт вистави. Сценічний дизайн театральної вистави є результатом логічного, образного мислення та інтуїтивного чуття, вираженого через ідею або центральну тему. Оригінальна організація простору, драматизм, функціональність декорацій та костюмів, мультимедіа, світлове рішення втілюють в пластичне рішення ідею вистави, поставлену режисером. Лишаючись найважливішою постаттю в театрі, режисер знаходить візуальну підтримку в сценографічній риториці форм, обсягів та хроматики в процесі створення ідеальної сфери, з єдиним однорідним змістом
Ключові слова
ЦИТУВАТИ
Скопіювати бібліографічний описВикористані джерела
Показати всі джерела[1] Kovalchuk, O.V. (2019). Scenographic practice in the space of the twentieth century: Kyiv realities. Kyiv: Phoenix Publishing House.
[2] Mizyak, V.D. (2018). Cultural dimensions of directing practices in drama theaters of Kharkiv in the second half of XX - early XXI century. (Abstract of PhD, Kharkiv State Academy of Culture, Kharkiv).
[3] Trikolenko, S.T. (2016). Ukrainian scenography of the late XX - early XXI centuries: The main trends and author's positions. (Abstract of PhD, Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Art History, Folklore and Ethnology named after M.T. Rylsky, Kyiv).
[4] Aronson, A. (2005). Looking into the Abyss: Essays on scenography. Ann Arbor: University of Michigan Press. doi: 10.3998/mpub.22239.
[5] Bisaha, D. (2015). Developing the modern scene design process: Cognition and the new stagecraft. (Abstract of PhD).
[6] Harvey, D. (1989). The condition of post modernity: An enguiry into the origins of cultural change. London and Cambridge, Vas.: Blackwell.
[7] Helder, M. (2017). Scenery - living matter. Аbstracts of third international conference on architecture, theatre and culture 3º Сolóquio internacional de arquitetura, teatro e cultura. 17 a 21 de julho 2017, Rio de Janeiro. рр. 25-26.
[8] Goel, V. (1995). Sketches of thought. Cambridge, MA: The MIT Press.
[9] Irwin, K. (2008). The ambit of performativity. How site makes meaning in site-specific performance. In D. Hannah & Harslof (Eds.), Performance design. Copenhagen: Museum Tusculanum Press University of Copenhagen.
[10] McHale, B. (1992). Constructing post modernism. London and New York: Routledge.
[11] Mielziner, J. (1965). Designing for the theatre: A memoir and a portfolio. New York: Atheneum.
[12] Parker, W.O. (1963). Scene design and stage lighting. New York: Holt, Reinhardt, and Winston.
[13] Payne, D.R. (1981). The scenographic imagination. Carbondale, IL: Southern Illinois University Press; London: Feffer & Simons.
[14] Pavis, P. (1998). Toward а integrated semiology. In Patrice Paveis. Dictionare of the theatre: Terms, concepts and analysis. Toronto, Buffalo, and London: University of Toronto Press.
[15] Sawyer, R.K. (2012). Explaining creativity: The science of human innovation. New York: Oxford University Press.
[16] Soja, E.W. (2000). Third space: Expanding the scope of the geographical imagination. In Architecturally speaking: Practices of art, architectire and the everyday. Read A. (ed.). New York: Routledge.
[17] Visser, W. (2006). The cognitive artifacts of designing. Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum Associates.