Сцена як обшир мистецьких розвідок режисера-автора. Ч. 2. М. Форман, А Хічкок: театр як захоплення

Мета статті полягає у виявленні проблем творчості режисерів-авторів, що реалізували свій художній потенціал як в авторському кіно, так і в площині сцени та визначенні наукових орієнтирів, що сприятимуть комплексному аналізу феномену кіноавтора в сценічному мистецтві. Методологія дослідження. В опрацюванні теми використані методи наукового аналізу, порівняння, узагальнення, самоаналізу митця. Крім того, застосовано аналітичний і системний методи, що необхідно для вивчення мистецтвознавчого аспекту проблеми. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні універсальності режисури як специфічного різновиду художньо-естетичної діяльності; в уточненні взаємовпливу сценічного й екранного мистецтв у використанні виражальних засобів; у встановленні особливостей діяльності кіноавтора в сценічному просторі через адаптацію екранних засобів у театральних постановках, що вперше постало предметом спеціального дослідження; у висвітленні універсальної діяльності режисерів-авторів, які вдавалися до реформування кіномови й мови сценічної постановки; в окресленні оригінальних принципів побудови кінотвору та специфічних засобів кіновиразності, що не лише знайшли у фільмах безпосереднє втілення та сприяли виникненню визначних авторських кінотворів, але й справили значний вплив на авторську театральну режисуру, що вирізнялась пошуком візуалізації сценічних образів. Висновки. Доведено, що сценічна творчість кінорежисерів-авторів ставить під сумнів теоретичні постулати про згубність вторгнення культури театру на терени екрана. З’ясовано, що зображально-виражальні засоби, що забезпечують хронологію творення образу (довгі кадри, внутрішньокадровий монтаж, акустичні, світло-тіньові ефекти), застосування яких вважають у кіно високим ступенем майстерності, беруть свої витоки в сценічному мистецтві